Блог червоних кров'яних козеріг

Про Алтай

Клєрк Васєчкін (для конспірації я називатиму його так) був звичайнісіньким клєрком Васєчкіним. У нього була дружина, у нього були діти. Також у нього була своя мета в житті – купити машину і поїхати в Єгипет, щоб сфоткатися на фоні верблюдів серед пірамід. Але на даний момент у нього була куди серйозніша мета, до якої він прагнув всіма фібрами своєї клєркової душі. Клєрк Васєчкін біг до КімнатиЗПісуарами (для конспірації я називатиму це так). Клєрк був впевнений, що нічого в світі не стане йому на заваді.

Але тут на арені стає всесвітньовідомий Закон Мерфі (або “Закон Подлости”, я його ніяк не конспіруватиму), у якого були свої плани відносно мети Васєчкіна. Для початку він перегородив дорогу до КЗП стільцями, секретаркою Люсею з бюстом другого з половиною розміру (який Люся старанно конспірувала під третій) і цікавим шефом. Але ці перешкоди були подолані без проблем (зайві 1.3 секунди витрачені на споглядання бюста до уваги не беремо). Тому всесвітньовідомий закон вирішив діяти радикальніше. Він затіяв ремонт КЗП і в єдину вільну кабінку посадив співробітника Пєтєчкіна, який активно відпочивав від своїх обов*язків і востаннє в житті мріяв про верблюдів.

Про нові перешкоди Васєчкін дізнався, коли на швидкості залетів в КЗП і у відповідь на стук до кабінки почув невдолене кахикання, яке значило, що Пєтєчкіну не подобалося, коли хтось перериває важливі процеси. Васєчкін хрипло задихав, почав рахувати секунди і відкривати в собі суперможливості. Зокрема він почав чути, як з крана умивальника капає вода, в сусідній бухгалтерії поливають вазони, а кавовий автомат не першому поверсі наповнює з дзюркотом стаканчик. В принципі перед тим як виломати дверцята в кабінку, Васєчкін міг дорахувати ще до 10, але Пєтєчкін допустив фатальну помилку – з кабінки долинуло одне коротке запитання “Територія в Сибірі. 5 букв. Перша ‘А’”…

Кажуть Васєчкіна виправдали.

Про асортимент

- Доброго дня, я з компанії ***, викликали?
- Ну, це взагалі-то наш главбух викликала, але я теж ще ого-го суть мені пояснила. Нам треба, щоб в базі ляляля після тряляля було опа-опа, а потім так бздинь і звиздарики (вільний переклад з упущенням деяких технічних нюансів)
- Добре, буде зроблено моя королева

*** Пройшло 30 хвилин ***

- Все, готово. Ось дивіться – ляляля робить топ-топ а потім бдищ і немає пяцоттищмільйонів (вільний переклад з упущенням деяких технічних нюансів)

- Чудово, ось вам барбариска

- Ага, я для тесту вбив вам базу декілька товарів. Зараз я видалю.
- ЩО ВИ ЗРОБИЛИ??? *паніка-паніка-паніка*
- Ну, створив свої товари, щоб не курочити вам базу. Зараз приберу і все буде як було
ОГОСПОДИ *практична втрата свідомості*

ахулі?

To: *клієнти*
Subject: Оновлення асортименту
Date: Tue, 02 Sep 2008 15:33:29 +0300
From: <*оптова база*>

Шановні клієнти, раді повідомити, що у нас чергове розширення асортименту. Відтепер у нас ви можете замовити:
- Кресло-качалка “Гагарин”
- Позолота для рук “Классик”
- Рука правая (прямая)
- Рука левая (прямая)
- Заячий стоп-сигнал
- Урановый лом
- Моторный катер “Герасим”

З питань придбання телефонуйте до відділу продаж за номером ***-**

———–
Лист згенеровано автоматично. Не слід на нього відповідати

Про прикмети

В дворику стояла дорога іномарка бруднуватого кольору, в якій сиділа стандартна парочка – кремезний чолов*яга-папік і маленька білявка стервозної зовнішності. Парочка активно сварилася. Чолов*яга поступово змінював колір обличчя на червоний зі швидкістю 2 веселки/сек і розмахував руками, раз-у-раз зачіпаючи бокове скло. Машина покачувалася в такт його рухам, ніби говорячи “краще б ви трахалися”. Білявка навпаки була сама незворушність і щось зі спокійним обличчям доводила чоловіку, раз-у-раз попиваючи “БонАкву”.

Ситуація напружувалася і від машини вже линули промені насилля і крові, коли чолов*яга-папік раптом перемінився, ніби у нього всередині щось вибухнуло. Різким рухом той вивалився з машини, ледь не вирвавши двері з корінням (машина певне подумала “Ааааааааа”) і зарепетував:
“Дощу тобі *ука? Ти *лять дощу хочеш *ахуй? Я тобі *бять зараз нашаманю дощу *ахуй!”
В два кроки подолавши відстань до багажника, той почав щось шукати (як відкривався багажник не пам*ятаю, але є здогад, що автомобіль для уникнення зайвих ушкоджень сам відкрив багажник з переляку). Було враження, що, як в мультиках, з багажника зараз полетять в сторони непотрібні речі: домкрати, вогнегасники, запаски, відірвані голови попередніх білявок, і знаки аварійної зупинки, але летіло тільки бормотіння типу “я тобі зроблю дощ, *ука”.

Хтось наївний (може і я) передчував, що чоловік виявиться розгніваним чарівником і дістане звідти чумоданчик з написом “Дощ портативний. Тримати подалі від вогню!”. Але натомість в руках у зовсім не чарівника з*явилася звичайнісінька поролонова губка веселенького забарвлення, від чого дядько став схожий на продавця ширпотребу, який бродить в електричці в пошуках покупців.

В півтора кроки чоловік дістався передньої пасажирської двері і різким рухом рванув їх на себе. “ааааааа” подумала машина і відкрила двері. “мммм, м*ясо” подумав ЙоЖ і приготувався викликати швидку, або спостерігати, як дядечко застосує мочалку як кляп і покаже білявці хто в авто хазяїн. “ойойойойой” подумала дівчина і зробила круглі очі, приготувала кілодецибели вереску і 60 грам сліз…

Дядько заніс волохату руку на бідосею і… вихопив у неї відкриту півлітрову пляшечку “БонАкви”. З нею від прослідував до капоту авто і почав поливати його мінералкою, розмазуючи брудні патьоки бруду і пилу мочалкою.
Поки капот ставав все чистішим і чистішим, білявка сиділа з відкритим ротом і кліпала віями. Чоловік наминав кола навколо капоту і примовляв “буде тобі дощ, стерво, буде”. Що думав автомобіль залишилося загадкою…

ЗІ.: Всю ніч лив дощ. А, судячи з новин, деякі райони України навіть затопило. Навіщо білявці було стільки дощу залишається тільки здогадуватися…

*Для тих, хто не в темі. Є прикмета: помите авто – до дощу.

Про недокументовані можливості

Коли за вікном осінь, а ти в понеділок на роботі, то в голову приходять дивні думки
Майже Конфуцій

Задача. Є клієнт. У клієнта торгові агенти бігають по торговим точкам з КПК і збирають заявки. Є один торговий з точками по всьому місті. І у цього торгового є проблема – в понеділок з КПК в базу не приходять заявки по двох окремих точках. По всім приходять, і тільки по цим двох точках і саме в понеділок немає заявок.

Що роблять молоді кодери? Правильно – вони кидаються колупати код. Що роблять кодери, коли бачать, що код ідеальний (ну, самі розумієте цю ідеальність :))? Правильно, йдуть до тестерів. Що роблять тестери, коли у них все працює? Правильно, ржуть з кодерів і відправляють задачу їм назад. Що роблять кодери, коли тестери нічого не знайшли? Правильно, починають колупати код (на цей раз справді колупати, а не як минулого разу по башу лазити )). Що роблять молоді кодери, коли код ідеальний. Правильно, йдуть до старшого кодера. Дєдка за рєпку, бабка за дєдку Старший кодер робить на лобі гримасу “Я думаю” і налаштовує щетину на світовий ефір думок і ідей (я вам щойно видав страшну таємницю, доречі ;)), а потім молвить “А запитайте у клієнта, настільки далеко знаходяться ці торгові точки, я впевнений, що справа в цьому”.

Ну тут не посперечаєшся, старший сказав, треба робити, як би дивно це не виглядало. Після дзвінка виявляється, що точки в місті розташовані в жопі жопі. Одна на окраїні за болотом з алігаторами, на крутому схилі і ще на таксі дві годинки їхати. Інша на протилежній півкулі (якщо роздивлятися глобус міста) в жерлі страшного вулкану.

О диво! Старший кодер знає таємницю програми! Знає, звісно знає. Він окидає оком молодших кодерів, які уважно ловлять його слово і видає:

“Вас цього в універі не навчать на парах з ООП. Ви ніколи торгових агентів не бачили. Понеділок, кажете? Точки далеко? Може і погода погана… Короче, агенту тупо влом в понеділок їхати фігзнакуди до алігаторів, тому він тупо звиздить і валить все на вашу прогу. Біжіть за пивом”.

Про труднощі перекладу

Йож читав. Ні, це не така подія, що їй присвятили окремий пост. Була друга ночі і йож читав досить цікаву книжку на кпк. Пора пізня, йож втомлений – очі вже починають заплющуватися, але книга не відпускала. І раптом момент: листуються двоє людей і перекладач пішов покурити і забив на свій почесний обов`язок, тому текст листа написано англійською. Набравшись сміливості і зібравшись з думками, йож вже газонув по тексту, але почав буксувати вже на другому абзаці, спотикаючись на незнайомих словах. Прокрутивши текст на дві сторінки вниз і побачивши, що люди в епістолярному жанрі були досить сильними і взагалі балакучими, йож заплющив очі і став чекати сон, не забувши побажати доброї ночі перекладачу і редактору і всім балакучим людям на цьому білому світі.
Наступного дня йож підготувався до подолання іншомовної текстової місцевості – залив на телефон словник, програму для перекладу і взявся до читання. Текст пішов легше і йож навіть констатував, що англійська – не тільки інструкції і спам по збільшенню мізків.
І ось співрозмовники в листі розпрощалися (постскриптуми не рахую ))), і йож з задоволенням констатував, що він молодець, зїв усю кашку і прокрутив сторінку далі….
… сторінкю вниз на йожа чекала зірочка-зноска, під якою був приведений переклад злополучного листа.
ЗІ: переклад пропустив принципово.

Про смаки

Є різні мелодії на мобільники. Є просто мелодії, які просто сповіщають хазяїна, що зараз хтось скаже “Привіт” або “Алльо, бля”, а є висококласні поліфонічні шедеври, хазяїни яких терпляче чекають десятки секунд, поки всі оточуючі (які на його думку ніколи такої лафи ше не чули і аж ніяк не встигли обзавестися подібною) насолодяться усіма нюансами , аж потім беруть трубку. Є просто мелодія від нокії :)…

Йожу не пощастило – його переслідувала одна мелодія. Причому чудова мелодія – класний гітарний вступ секунд на 6, потім на 3 секунди вступало піаніно, і аж потім, коли здавалося от-от настане цей чудовий момент, коли мелодія повністю себе розкриє, видасть все, що в неї вклав автор , всі свої таємниці, всі навпівтони і занурить в атмосферу… переривалася тупим і зовсім немузичним і неминучим як сесія “алло”. Своїм “алло” мелодію переривали всі – молоді дівчата, які тицяли в рожеві мотороли довгими нігтями, юні діти, гопніки зі свіжоспижжезнайденою мобілою і офісний планктон в чистих сорочках. В маршрутці, в черзі в магазині, просто на вулиці. В кошмарних снах навколо Йожа літали нотні записи з закорючками і невідомий співак як гамму розспівував трикляте “алло”. Йож вслухався в усі дзвінки, прислухався до всіх радіостанцій, розпитував знайомих в надії…

Сьогодні Йож навідався до свого універу. Навчання ще не почалося, тому він спокійно і без стьромних перебіжок і заклинань “я невидимий, мене ніхто не бачить”, “скоро здам, чеснслово” пройшов повз деканат і підійшов до свіжого розкладу. На лавці неподалік сиділа дівчина і гортала конспект. Йож з вумним виглядом дістав з кишені моб з цифровою камерою і почав фоткати свою частину розкладу (а шо, я не дитя 21 століття?). Раптом заграла ТА мелодія. Дівчина з стурбованим обличчям полізла в сумочку і почала копатися в ній стільки, щоб Йож встиг повернутися до неї і вигукнути “Стаять, баяцца” “Ціха, нехай грає”. Дівчина від несподіванки завмерла і закліпала віями, а мелодія продовжувала грати… Ось пройшли перші секунди гітари, доречно зазвучало піаніно і Йож вже очікував або флейту, або віолончель, як раптом дурний чоловічий голос констатував з динаміка мобіли: “Мусара казли, а я хачу на волю”..

Йож сплюнув і сердито закрокував геть. Услід дивилася здивована дівчина, а з мобіли наярювала пекельна суміш хриплого голосу і божественного піаніно.
Ну не пи*дець, а?
:)

Про головного в офісі

Була одна контора. Працювали там люди. І були у тій конторі проблеми з зарплатнею – завжди комусь не вистачало і завжди комусь платили з запізненням, що не зовсім радувало працівників.

Одного дня сонячного дня, десь вже під кінець місяця, коли у всіх в холодильниках висіли миші, а головний бухгалтер намагався не висовуватися зі свого кабінету, щоб не відбиватися від працівників-зомбі, які з голодухи повзали по офісу і волали потойбічними голосами “зарплааааатаааа”, “їстиииии”, “убивцяяяя”, двері в офіс відчинилися і з посмішкою на обличчі і з пакованом грошей зайшов гол. бух.

Двері усіх кабінетів повідчинялися, оживші працівники кинулися брати штурмом двері бухгалтерії. Лунали фрази “Грошііі! Всі сюди”, “Алло, Ніна? Прікінь, нам зарплату дають!!!”, “Карочі, сьодня бухаєм”, “Ай, вуха, вуха не відтопчіть”… Черга все зменшувалась разом з пачкою грошей поки грошей не стало зовсім, а у відомості напроти одного працівника не було порожньо….

Двері з написом “Серверна (пиво нести сюди)” відчинилися. Мружачись від яскравого світла і потягуючись вийшов адмін. Почувши в повітрі запах грошей, потроху почалапав в сторону бухгалтерії, але побачивши винувату посмішку бухгалтера і зрозумівши, шо йому нічого не світить повернув в сторону своєї печери, на автoматі і чисто випадково вкравши ручку буха. Повисла нехороша атмосфера, всі відчували, що щось трапиться…

Наступного дня в офісі було тихо. На курілкі працівники мовчки і похмуро палили цигарки, проходячи по коридору питали одне в одного “Шо, у вас теж?” і вислуховуючи ствердну відповідь йшли далі. Навпроти адмінської стояли пляшки з кон*яком, вином, пивом з папірцями “Менеджери”, “Кодери (дуже потрібно)”, “Лєночка”, яких ніхто не торкався.
На кожному комп*ютері був відкритий броузер, а в ньому сторінка, на яку пересилало з усіх розважальних сайтів, форумів, чатів, а на сторінці чорними літерами на білому фоні був напис “Заплатіть зарплату адміну”… Роботу в офісі паралізувало.

ЗІ.: Через день гроші для зарплати йому знайшли, а от бухгалтер довго шукав свою новомодну ручку, яку крутив в руках адмін, згадуючи звідки вона взялася.

Про неправильну парковку

У мене в дворі, перед самими вікнами спортмайданчик. Точніше футбольне поле, яке являє собою площадку засипану щебенем і огорожену високою металічною сіткою. Щебень був засипаний нерівно і на майданчику вже з*являлися ями і вимоїни, в яких після дощу днями стояла вода, а через дірки в сітці частенько вилітав м*яч, що не зовсім радувало автовласників, які густо паркувалися навколо і бабусь, до яких м*яч залітав в палісадникі топтав квіти.
І ось настав день “В”. До майданчика приїхали дядьки і густо лаючись та регочучи зварювальним апаратом позрізали сегменти сітки.
На наступний день приїхав автомобіль і вивіз сітку геть.
На наступний день приїхала машина і висипала на майданчик купу дрібного щебеня.
На наступний день приїхали ті самі дядьки і лопатами розкидали щебень по всьому майданчику і тітонька з дивною широкою хфігнею, яка рівняла ями і вимоїни.
На наступний день нічого не було. І на наступний. І на наступний. І на наступний… Діти ходили навколо майданчика із повними смутку очима. Бабусі посміхалися і поливали свої палісадники. А водій червоної дев*ятки паркував на майданчику своє авто. І знову паркував. І знову паркував.
І настав день “Б”. До майданчика приїхала машина вантажена новесенькою пофарбованою сіткою. З машини вигрузилися дядьки і густо матюкаючись і регочучи почали приварювати секції сітки на свої місця ігноруючи припарковану на майданчику дев*ятку…
О третій всі спакувалися і залишили новий майданчик на радість дітям і на злобу бабусям, які тихенько все проклинали.
О шостій прийшов власник дев*ятки…. Він зайшов на майданчик через єдиний вузенький вхід…. І розреготався..

:)

Про кумирів

На спортивному майданчику купка хлопців (15-17 років) грала футбол. Пас-Обхід-Пас-Гол. Пас-Пас-Гол. Пас-Обхід-Підніжка… Хлопець в синій майці з написом “Зідан” перечепився через чиюсь турботливо підставлену ногу, впав в пилюку, одразу підхопився і підбіг до власника ноги :):
- Ти *ля *удак, *улі ти *ля робиш?
- Я *удак? та я тебе *ля *уку зараз зарию!
*З обох сторін збирається група підтримки, готуються масові травми, санітари нервово курять*
- Ти *ля бачиш, що тут написано? *тицяє в напис “Зідан”*
- Бачу, і *улі?
- А знаєш *ука, що це значить?
- Нє *ля не знаю
- На!!!
Синя футболка кортким і точним ударом голови відправляє кривдника в нокаут. Група підримки істерично сміється і підіймає потерпілого. Атмосфера нормалізується. Пас-Обхід-Гол. Подача-Пас…
Молоде покоління. *ля.
:)

Про квашений суп і білу гарячку

Була у нашому місті одна група. І був у тій групі учасник (чи то вокаліст, чи то басист), у якого був класний ннейм – Суп.
І от на одному панк-хфестивалі, виступивши, група в повному складі відправилась бухати (хоча виступали вони вже в кондиційному стані :)) і роздавати автографи (доречі, як пишеться це слово?) своїм прихильникам і всім, хто попадеться під руку. Слід зазначити, що автограф (прально написав?) Суп ставив теж оригінально – на руцях шанувальника маркером вимальовував “Здраствуй, я Суп”.
І в самий розпал гулянки, в кафешку заходять учасники ще одної групи (вибачте, назву не знаю) з не менш оригінальною вокалісткою під ім*ям Білка. Оскільки групи підтримумували дружні стосунки, вони обмінялися автографами і в тіла далі лилися літри алкоголю…

На ранок Супу було дужже погано, таких попоїщ він не проводив ніколи. Ясно, що про вчорашній вечір той не пам*ятав нічого, окрім того, що бухали багато. Розплющивши руками очі, він з жахом побачий як крізь сильний туман у нього на лівій руці проступає напис “Здраствуй, я Белка”…
Суп після не пив місяць.