Дадададада, Орлова після такого страшного дворічного затишшя випускає новий альбом. І який альбом! Якщо послухати, то стає зрозуміло, що весь цей час концертами збиралися гроші на новий інструментарій, бо звук змінився мало не радикально. Якщо в першому альбомі ми переважно чули лише Аліну і її дзвінкі клавіші, то зараз тут і ударні і космічні флейти (тут мені підказують, що це синтезатори), і дзвіночки (і нездоровий глузд каже про коней, але його можна не слухати). Та і треки вже не тривають по півтори хвилини — вже повноцінні пісні. Хто сказав «Орлова вже не та»? Ви неправі, вдавіться тортом — Орлова зберегла в усіх без виключення піснях свою надзвичайну мурашливу поперемінно світло-темну атмосферу та і на фоні цієї різноманітності її голос звучить ой як чарівно. В наявності пісні декількома мовами, незважаючи на те, що декому це не сильно подобається ;)
І я доречі дуже радий, що вже з'явився перший претендент на звання «Альбом року». Я вам рекомендую слухати без вагань.
Трійця мужчин з польськими прізвищами грає акустику. Акустика у них виходить похмура, спокійна (в основному), витримана, тужлива але не без своєї внутрішньої краси. Як дощ восени — пахне, настрій мрійливий навіває, але тільки якщо сидиш вдома. Так і тут — не беріться за прослуховування, якщо вас від музики не відділятиме хороший настрій — скло. Ах да, їхній кавер на Нірвану взагалі прелєсть.
Міні огляд того, що пройшло крізь мої вуха в червні.
Woodpigeon — Die Stadt Muzikanten (2010)
Такий собі чистенький фолк. В уяві картина, як з лісу вийшла компанія хіппі, сіли на якійсь міські площі (або в салуні, якщо вам так більше довподоби) і давай бренчати на своїх чарівних інструментах. Ні я не упоротий.
В плеєрі осіли:
The Besnard Lakes — The Besnard Lakes Are The Roaring Night (2010)
Сімейна пара грає інструментами і пронизливими голосами хороший психо-рок, під який дуже добре лежати на канапі під вентилятором, задерши ноги на стіну. Спати теж можна, але маячня від них сниться ще та. Ну а ще можна їх слухати на природі, що я спробую наступного разу.
В плеєрі засвітилися.
Ну а цей трек мене заводить на робочий і пішохідний лад вже мало не тиждень. Буду вдячний, якщо мені хтось розповість чия це загадкова «5 симфонія»
На цьому все. Слухайте музику, совість і не будьте занудами. Щасти.
Я колись страшенно перся від цієї музики, а коли побачив кліп на цю пісню, то ловив мозок по кімнаті і боявся підходити до телевізору. Не змішуйте Portishead і наркотики.
Як зараз пам*ятаю цей день, коли перемикаючи канали випадкаво натрапив цей момент цього чудового фільму. Це було саторі! Це було настільки близьким, настільки чіпляючим, що саме ці кадри і звуки певне і вплинули на подальші мої музичні смаки і по сьогодні. Потім була древня платівка , знайдена на антресолях (і звідти ж знятий програвач платівок), компіляції найкращих пісень БГ (збірки по 80 штук). Зараз інтерес до Акваріуму трохи зменшився, але це відео продовжує викликати паради мурашок по спині. Фільм вам теж рекомендую подивитися.
Я тут був почав писати про піаністів, але натрапив на , а потім далі по гуглу і врешті вийшов на фантастичну історію. Пропоную тут переклад.
«За кілька днів до цього виступу в США, в 1992-му році, Шинейд публічно розірвала фотографію папи Івана Павла II, засудивши педофілію в католицькій церкві і звинувативши всю ієрархію Ватикану в покриванні злочинів, чим вона фактично поклала край своїй кар'єрі. Через кілька днів після інциденту з фото вона виходить на сцену в Нью-Йорку і натовп їй просто не дає заспівати. Але дух Шинейд зламати не просто. Вона може розплакатися, але не тому що зламалася. Подивіться самі що сталося потім.
Але тепер, через 18 років після цього інциденту, ми вже знаємо про масштаби мерзенність усередині католицької церкви, і знаємо, що піраміда покривання дійсно сходить до Ватикану. Значить вона була права. У невеликій замітці відомий ірландський журналіст пояснює ситуацію і просить у неї вибачення»
Ось у мене нарешті з`явився інтернет. Заходжу я значить в цей самий інтернет і одразу натикаюсь на радісну звістку: панянка Земфіра припиняє нарешті відпочивати і береться за плідну працю на радість меломанам.
«Привет! Отпуск закончился, он был прекрасен, жизнь продолжается, планов море» — пише співачка у себе в блозі, а серед планів у неї значаться відвідини Києва 11 вересня з туром в підтримку перевидання перших трьох дисків.
Серед дрібничок можна виділити співачки, де можна скачати усі її альбоми (окрім «Вендетта») і звістку про початок роботи над новим альбомом.
Ну і якщо вам зовсім вже цікаво, то в журналі Афіша Земфіра прорецензувала 10 запропонованих треків. Що з цього вийшло видно
Дадададада, Орлова після такого страшного дворічного затишшя випускає новий альбом. І який альбом! Якщо послухати, то стає зрозуміло, що весь цей час концертами збиралися гроші на новий інструментарій, бо звук змінився мало не радикально. Якщо в першому альбомі ми переважно чули лише Аліну і її дзвінкі клавіші, то зараз тут і ударні і космічні флейти (тут мені підказують, що це синтезатори), і дзвіночки (і нездоровий глузд каже про коней, але його можна не слухати). Та і треки вже не тривають по півтори хвилини — вже повноцінні пісні. Хто сказав «Орлова вже не та»? Ви неправі, вдавіться тортом — Орлова зберегла в усіх без виключення піснях свою надзвичайну мурашливу поперемінно світло-темну атмосферу та і на фоні цієї різноманітності її голос звучить ой як чарівно. В наявності пісні декількома мовами, незважаючи на те, що декому це не сильно подобається ;)
Трійця мужчин з польськими прізвищами грає акустику. Акустика у них виходить похмура, спокійна (в основному), витримана, тужлива але не без своєї внутрішньої краси. Як дощ восени — пахне, настрій мрійливий навіває, але тільки якщо сидиш вдома. Так і тут — не беріться за прослуховування, якщо вас від музики не відділятиме хороший настрій — скло. Ах да, їхній